Доки він «там»… В домі завжди мамина молитва

Доки він «там»…  В домі завжди мамина молитва

Коли кожен з нас іде захищати Батьківщину від російської навали, то вдома залишає найрідніших. Для механіка-водія першого батальйону 24 окремої механізованої бригади Олега Кравця  це дві жінки  – мама Зоряна і сестра Ірина.

Доки він «там», в їх домі завжди звучить мамина молитва. Нехай нечутно, але.. вона звучить завжди. Адже її дитина там. З слів сина вона знає лише те, що він механік-водій бойової машини піхоти. Щовечора в телефоні звучить його бадьорий дзвінкий голос, яким її син розповідає, що все гаразд, що він “в теплі і ситий”. Але мамине серце. Його не обманиш, воно відчуває все. І радість, і біль.

  • В нашій родині завжди була гордість за захисників України,- розповідає Зоряна. – Ще коли жив наш дідусь, а Олег ходив до школи, то дідо завжди казав йому, що справжній чоловік має мати військовий гарт. Тому рішення Олега піти на контракт для мене було цілком логічним.

Та, ухвалене на сімейній нараді рішення було ще до подій на майдані і окупації Росією Криму, і само собою до початку АТО. Коли події в нашій державі почали розвиватись стрімко мамине серце не витримало. Вона просто сховала документи свого сина, щоб той не пішов у військкомат.

  • Але він мене підманув тоді, пригадала Зоряна. – Сказав, що на роботу терміново потрібен паспорт. І коли я діставала його піддивився де я ховаю документи. Тоді, коли він пішов у військкомат, я страшенно за нього переживала. Однак зараз пишаюсь чоловічим проступком свого сина. І радію, що мій син захисник України.

За час служби Олег, разом з своєю бойовою машиною пройшов найважчі передові позиції оборони від російсько-терористичної навали. Але жодного разу не поскаржився, не сказав мамі зайвого слова, щоб не ранити матусине серце.

  • Жодного разу я не пошкодувала, що Олег вдягнув військовий однострій, – продовжила мама солдата. – Більш того, зараз ми всіляко підтримуємо його прагнення поступити до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Адже бути офіцером, це надзвичайно почесно.

Всіляко підтримує маму і її молодша донечка Ірина.

  • Ми всі прагнемо захищати Україну, – каже вона. – і хотіли б робити все можливе, щоб наша держава була сильною і процвітаючою. Звичайно в силу своїх можливостей ми завжди допомагаємо бійцям на фронті, бо там такі самі хлопці як мій брат. Та щиро тішуся тим, що робить мій брат. Адже і для мене і для багатьох інших людей він герой.

Зараз Олег,разом зі своєю бойовою машиною знаходиться на ротації. І час від часу, між заняттями з тактики відвідує свою родину. І кожен такий приїзд – це невеличке сімейне свято.

Підполковник Тарас Грень. Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.



Коментарі



Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *



СХОЖІ НОВИНИ



11:36, середа, 9 серпня 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0
15:59, п`ятниця, 16 червня 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0
11:52, вівторок, 14 червня 2016  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0