Ярослав Фейло про масові різдвяні передачі Львівського телебачення

Ярослав Фейло про масові різдвяні передачі Львівського телебачення

Уродженець м.Броди (23.11.1952р.), вихованець журналістської школи Львівського університету ім.І.Франка, трудяга творчого колективу радіо    та телебачення Високого Замку ( 40 р.). Заслужений журналіст України, лауреат премії Спілки журналістів «Сучасність», літературно-мистецької премії ім. В.Чорновола, Всеукраїнських телерадіофестивалів «Калинові острови». За заслуги в розвитку інформаційної сфери удостоєний медалі Держкомтелерадіо України, ювілейної медалі «20 років Незалежності України», Золотої медалі української журналістики, медалі за співробітництво між  Україною та Польщею, численних відзнак Міністерств та відомств, ієрархів домінуючих конфесій України, обласної влади. автор понад 60 документальних фільмів, циклів радіопередач   «Рідне місто моє», телепрограм «Аргументи», «Студія«С», «Суспільний діалог», «Стосується кожного», «Спадщина», інших суспільно-політичних проектів. У творчих задумах і досі марить ефіром.

 

  • Коли Ви прийшли в колектив Львівської телерадіокомпанії?

Навчаючись на 5 курсі факультету журналістики рідного держуніверситету імені Івана Франка, мене запросив на посаду редактора обласного радіо голова комітету телебачення та радіомовлення Львівського облвиконкому Петро Іванович Бакуменко.10 років завідувач відділу найгарячішого цеху – інформаційного, а далі – 2 роки служби офіцером в Збройних Силах, 2 роки навчання на факультеті журналістики Вищої партшколи в Києві,з 1985-го – на телебаченні: завідувач відділу соціально-економічних, суспільно- політичних програм,директор інформаційного мовлення, головний редактор, 10 років заступник генерального директора з телебачення, генеральний продюсер.    

-   Напередодні Нового року та Різдва Христового прошу Вас розповісти про святкові, масові передачі телебачення.

Насамперед, свято для нас було тоді, коли вдавалась передача, коли ми отримували сотні листів, коли рейтинг Львівського телебачення  в регіоні був значно вищим, ніж в Українського чи Центрального (Москва). Якщо твоя програма протягом року виходила сірою та нецікавою,то й святочною вона буде у такому ж вигляді.  Щоб зробити будь-який пристойний телепроект, треба бодай декілька чинників –  технічну базу,кадровий потенціал,редакторсько-режисерський спалах На щастя і з об’єктивних причин на початку 70-х років минулого століття все це гармонійно поєдналось у Львові на Високому Замку. Традиція масових видовищ українського етносу знайшла своє барвисте втілення в «Українських  вечорницях», «Голубих вогниках», «Сонячних кларнетах», започаткованих Олександром Гериновичем, Романом Олексівим, Галиною Яремою. А вже згодом так талановито втілена у телефільмах «Сійся,родися», «Залицяльники», «Червона рута», «Мелодії голубих озер»…Далі все масштабніші та резонансніші як за формою,так і за змістом телецикли «Молодіжна студія «Гарт», (Ганна Стоцька), «Аудиторія»(Алла Моргуленко, Іван Скіряк), «Понеділок – день важкий» (Ярослав Климович, Павло Тищук), «Хатка левенятка» (Ганна Легін, Оксана Савчак, Ірина Миляновська), «Світлиця» (Наталя Миронюк). В часи національного пробудження, Горбачовської «перебудови» вибухнули національним спротивом і ми, суспільники, – працівники редакції подовженого мовлення. Так недолуго назвали її тому, що в ефір на каналі УТ-2  виходив Львів після програм з Москви – близько 23-ї години.Але ми, редактор Ігор Гулик, режисер Софія Кохмат, адміністратор Тамара Подолян, безмежно цьому тішились. Аудиторія–однодумна, простір – прямоефірний, мова – сатирично-гротескна. Знаменита програма «Аргументи» – 45 хвилин тримала в напрузі не лише глядачів, а й владу. Чого варта була лише щотижнева участь у проекті і театру-студії «Не журись». Пісня А.Панчишина про кагебістський черевик викликала справжній переполох у правоохоронців. На наступний день після виходу програми в ефір (а це було вже поза першою ночі) на Високий замок прибули 4 чорних «Волги»- начальник КГБ, УВС, керівники обкому партії. До честі Василя Глинчака, він на летучці, знаючи вердикт влади, визнав цю програму кращою за рік. Громадськість врятувала нас від звільнення з роботи.

Через декілька років ми створили «Студію С» – публіцистичну програму за участі редакції інформації та сатиричних передач «Стоп-кадр» (Юрій Чернявський).

У 93-94 роках ми розпочали в Пороховій вежі цикл передач «Стрітенські зустрічі». Ідея виникла спільно  з Миколою Шпаком, що очолював Творче об’єднання «Зодчий» при Спілці архітекторів  (режисер Надія Тищук). Ця передача унікальна, вона 18 років була на телеекрані. На саме свято Стрітення , 15 лютого, ми  в противагу  святу Валентина робили Стрітенські зустрічі. Це була суспільно-політично, мистецька програма до якої  ми запрошували ділових людей, відомих артистів, політиків. Все було в прямому ефірі.

Перших три передачі ми записували в Пороховій вежі, а наступні я переніс в студію. Передачі виходили в прямому ефірі, була чудова святкова атмосфера, гарне оформлення – Стрітенські свічки, їх освячував отець Степан Кащук. Пожежники нас благали – тільки не паліть свічки! А як без свічок на Стрітення. Ці передачі мали великий резонанс, але поступово нове керівництво телерадіокомпанії  почало їх «гасити». Остання  передача вийшли в запису, а коли я пішов зі студії, цей цикл було закрито.Але подвижники цієї української традиції продовжують святкувати  Стрітення в різних закладах Львова.

Наші «Стрітенськи зустрічі» переросли  в проект «Йорданська яблунева ялинка», який започаткував Роман Наконечний із села Гусаків Мостиського району. В них була традиція: на Йордан ставити ялинку і прикрашати її тільки яблуками. Меценати зрізали яблука і жертвували  за це гроші, які переказували  сиротинцям. Перші два роки ми робили пряму трансляцію з Палацу мистецтв, потім-відеозапис. А пізніше перенесли це дійство в студію. Ми зробили таким чином декілька передач, а згодом,  ми звернулись за підтримкою до директора ресторану «Високий замок». І вже, напевно, років 6  ця Йорданська традиція продовжується у цьому закладі, а телебачення виступає її ретранслятором.

  • А чи були спроби конкурувати з центральними каналами в Новорічну ніч?

Найкращий Новий рік в нас, на мою думку, був на зламі тисячоліть. Прийшла нова команда на чолі з Ярославом Климовичем. І як новий керівник, він хотів себе утвердити. Львівське ТБ мало тоді лише чотири години мовлення. Виходили на Тонісі, не було свого каналу. Тому паралельно робили свій І ось у 2000-му ми вперше зробили Новий рік командою. Вся студія працювала у прямому ефірі з 23 години  до 5  ранку. В нас час бути конкурентом центральним каналам – це щонайменше смішно. Адже вони новорічні програми пишуть у вересні – жовтні .А ми за якихось три тижні підготували ефір  зі студії та з площі перед Оперним театром. До нас стали масово  приїжджати артисти, знані люди – привітати в ефірі піснею, теплим словом, жартом та повернутись до родинного святкування. Я був на ПТС на площі перед Оперним театром, Львів – гудів. Ми мали приблизно 10 включень в студію! Це був такий собі «антиВогник», це було живе спілкування і святкування Нового року!  Тоді ми заявили про себе такою потужною командою, підготувавши  унікальний 6-ти годинний ефір. Всі були окрилені та задоволені.

  • Чи став новорічний прямий ефір традицією?

Ні. Такий ефір робиться на ентузіазмі невеличкої горстки фахівців та фанатів. Наступні роки ми готували новорічний ефір  в запису. Було п’ять редакцій і кожна повинна була зробити свій проект. Одні редакції були ефектніші, інші слабкіші. Зрозуміло, що редакція суспільно-політичних програм не могла зрівнятися з художньою…І, як правило, прайм-тайм о 12 годині залишався за редакцією художньо – мистецьких програм під керівництвом Олега Климовича. Він, маючи великий досвід, у  клубі «Міленіум» підготував декілька цікавих програм. Потім ми робили записи в палаці Залізничників, нам давали зал. Шкода, що все менше прямого ефіру, ці передачі зовсім інші – вони дихають святом.

Завдання державного засобу інформації – наповнити ефір духовністю, святковістю. І  не важливо, коли ця програма буде виходити в ефір – 1- 2  січня, чи 14. Хочеться, щоб це була своя традиція, свій дух…

- А щоб ви,  пане Ярославе, побажали своїм колегам , глядачам?

Минуле належить минулому. Але без його переосмислення, без виокремлення його духовних цінностей, його світлих, яскравих сторінок майбутнє може набрати сірого відтінку. За останні роки на Львівській студії телебачення у віртуальне небуття випала ціла когорта людей, які утверджували, розвивали, телепростір Галичини. Шануймо свою історію та свою працю за будь-яких обставин. Ветеранам сьогодні потрібні не матеріальні компенсації чи виплати. Їм потрібна лише заслужена увага. А телеглядачам – будьте завжди вірними своїм духовним проповідникам, своїм студіям.

Дякую за можливість залишити цих декілька споминів про свою працю.

Розмову вела Юлія Максимчук



Коментарі



Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *



СХОЖІ НОВИНИ



17:14, вівторок, 21 листопада 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0
17:14, вівторок, 21 листопада 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0
16:06, вівторок, 21 листопада 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0
14:20, вівторок, 21 листопада 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0