Коли в душі – бурхливе море…

Коли в душі – бурхливе море…

Йому не так багато років, навіть по армійських мірках… Проте за всіма подіями, які пережив старшина першої статті В’ячеслав Кітов, можна відзняти якщо не військовий серіал, то повнометражний героїчний фільм.  Пригадайте, на початку російської інтервенції проти України, коли кремлівські найманці відчайдушно намагались «прорубати» шлях суходолом до окупованого ними Криму, неподалік Широкіного був потоплений патрульний човен українських прикордонників.  Терористи обрали улюблену ними тактику: всі постріли зі складної протитанкової зброї вони зробили розмістивши свою позицію посередині села. Прикриваючись хатами, в яких були старенькі і діти, загарбники цинічно розстріляли човен. Вони прекрасно розуміли, що захисники української землі радше дадуть вбити себе, ніж поставлять під загрозу громадян держави. За характером ворожих залпів вже тоді було зрозуміло, що вогонь ведуть професійні військові. Адже так вправно впоратись з «купленою у російському військторзі» складною артилерійською зброєю та боєприпасами (ціна яких складає до десяти тисяч доларів США за постріл) пересічні робітники просто б не змогли… Тоді ми втратили і корабель, і людей.  В’ячеслав був одним з тих, хто потрапив під прицільний вогонь колишніх «братів». Це вогневе хрещення лише укріпило його думку про те, що він має залишитись і захищати державу.

Пов’язати своє життя з морем уродженець Харківщини хотів з глибокого дитинства. Чому так? Не може відповісти навіть сам собі. Просто снилось море. Снились хвилі. І відчуття безмежної волі не обмеженої дорожніми знаками та світлофорами. А ще завжди є бажання дотягнутись до того краю – де море торкається неба. Чи навпаки – небо наповнює море… Та приїхавши до Маріуполя, В’ячеслав зіткнувся з береговою охороною. І відразу вирішив: якщо море – то лише в однострої.

Зараз він керує надсучасним швидкісним катером берегової охорони. За необхідністю, він і його команда за лічені хвилини можуть вийти в море на перехоплення противника. Швидкісні характеристики побудованого в Україні катера дозволяють наздогнати будь-який човен чи корабель. Окрема увага вишколу команди. Якщо не в морі, то постійні тренування та відточення навичок. Адже ворог нагадує про себе чи не під час кожного патрулювання. Хитрощів наші східні сусіди придумують чимало. Правда полягає в тому, що Азовське море є, так би мовити, спільним. І тому, скажімо, російські рибаки можуть чи не впритул підходити до берегової лінії України. Не можуть лише ступати на берег. Так ось, одного разу під час патрулювання, старшина першої статті В’ячеслав Кітов звернув увагу на рибацький сейнер, що стояв неподалік місця, де наші військові проводять навчання та тренування. Зовні судно мало вигляд як звичайного «рибачка». Та… спершу наші моряки звернули увагу на велику кількість антен, що були встановлені «рибаку», який стояв під велетенським російським прапором. Підійшовши ближче, стало помітно, що всі ілюмінатори сейнера заклеєні зі середини якимось матеріалом. Підійшовши ближче наші моряки повністю втратили весь звичний радіозв’язок. Стало зрозумілим, що «рибачок» – це судно, скоріш за все, радіоелектронного спостереження. Викликавши підмогу по засобах спеціального зв’язку, хлопці продовжили спостереження. Невдовзі «в ефір» вийшли вже українські «РЕБівці», повністю заглушивши роботу ворожого розвідника. Хлопці пригадали, як вони кепкували з російських «рибалок», що масово вибігли зі своїх схованок і почали поправляти антенки, щось там перевіряти. Але зрозумівши, що з українськими електронниками їм вже нічого не світить… забрались назад. Більше цього «рибалки» в наших водах не було.

Зараз наші берегові охоронці постійно виходять в море. Вони стежать за тим, щоб сепаратисти не влаштували чергових провокацій. Бо і на суходолі, і в морі – Україна.

 

 

 Підполковник Тарас Грень, Західний регіональний медіа-центр МО України. Фото автора


Коментарі



Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *



СХОЖІ НОВИНИ



11:26, четвер, 23 лютого 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0cat_name ?>
ПАРКИ ЛЬВОВА ВЗИМКУ: Стрийський парк

Стрийський парк є одним із найстаріших і найгарніших парків міста Львова. Розташований він у місцевості “Софіївка”, Галицького району.     Парк був запроектований в 1876-1877 роках відомим майстром садово-паркового мистецтва, інженером  Арнольдом Рьорінґом на території колишнього Стрийського кладовища, закритого у 1823 році.     Спочатку парком була лише його нижня частина. Верхня – пустувала. На ній у 1894 році […]

14:43, вівторок, 21 лютого 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0cat_name ?>
ПАРКИ ЛЬВОВА ВЗИМКУ: парк імені Івана Франка

Затишний парк, як його ще в народі називають – парк Костюшка, розташований у центральній частині міста Лева, перед головним корпусом Львівського національного університету ім. Івана Франка. Парк Франка вважається найстарішим міським парком в Україні. Виник він на території колишніх міських ланів, які стали власністю багатої міщанської родини Шольц-Вольфовичів.   Наприкінці XVI століття Ян Шольц-Вольфович заклав невеликий сад, який пізніше перейшов в […]

13:47, вівторок, 21 лютого 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0cat_name ?>
Художниця та скульптор Олена Подрез: “Є ідея – не бачу перешкод для її втілення”

Людина, яка з півслова вміє перенести тебе в атмосферу прекрасного. Так можна сказати про студентку Львівської Національної Академії Мистецтв Олену Подрез. Художниця та скульптор, надзвичайно цікава, ерудована, амбіційна та всебічно розвинута особистість.   Сама дівчина родом із міста Севєродонецьк, Луганської області. Олена захоплюється експериментами в живописі і графіці. Любить подорожувати, займатися йогою, кататися на велосипеді […]

19:23, вівторок, 14 лютого 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0cat_name ?>
«Для творчості діє один закон – закон любові», – майстриня Руслана Бачкур

Ім’я цієї світлої та життєрадісної жінки поки що не є досить відомим на теренах Львова. Неймовірні плоди своєї творчості вона демонструє, здебільшого, своїй родині, учням та шкільному колективові. Від розмаїття філігранно зроблених прикрас руками пані Руслани «розбігаються очі». У кожній частинці прикраси, ляльки чи будь-якої інсталяції присутнє серце та душа майстрині, завдання якої, як вона […]