Цього дня, 155 років тому, відійшов у вічність Тарас Шевченко

Цього дня, 155 років тому, відійшов у вічність Тарас Шевченко

Цього дня, 155 років тому, відійшов у безсмертну вічність Тарас Григорович Шевченко (1814–1861), поет, художник, мислитель, духовний провідник українців

Майже всю ніч з 9 на 10 березня Шевченко сидів у ліжку, спершись на нього руками: сильний біль у грудях не давав йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, які були внизу (Саєнка та Єфимова) не звертався, не хотів їх турбувати. О п’ятій годині ранку він попросив чаю, Єфимов поставив самовар, і Саєнко поніс йому склянку чаю з вершками. «Прибери ж ти тепер тут, – сказав Тарас Григорович, – а я зійду вниз».

Він ніби відчув себе краще і хотів попрацювати. Художник рвався до улюбленої праці, спішив узятися до незакінченої гравюри – портрета Ф.А. Бруні. Він став спускатись по ґвинтових сходах у майстерню, але раптом охнув і впав. Серце перестало битися… «Годинник у майстерні, той самий годинник, за яким художник відраховував час гравірувальних операцій, показував пів на шосту ранку…», – згадує сучасник. Викликаний М.М. Лазаревським лікар Едуард Барі констатував раптову смерть через хронічну хворобу – органічний розлад печінки та серця і водяну хворобу.

Тіло Шевченка після короткої панахиди було перенесено в академічну церкву. Квартира його була опечатана поліцією. У Київ, Харків, Чернігів, Полтаву, Кременчук, Одесу, Херсон, Катеринослав та інші міста, які мали телеграфний зв’язок з Петербургом, було надіслано телеграми про кончину поета. Увечері друзі зібралися в квартирі М.М. Лазаревського, щоб порадитись, як увічнити пам’ять Шевченка. Вирішено було перевезти його прах в Україну, встановити йому пам’ятник, заснувати школу його імені, видати твори і біографію та виконати ряд інших меморіальних заходів… В.М. Лазаревський цього ж дня написав матері Афанасії Олексіївні: «Сьогодні вмер бідний Тарас… Так тяжко і нудно. Як він мучився, бідний. Споминав Вас перед смертю».

У Києві звістка про кончину митця викликала неймовірну реакцію. Особливо завирувала учнівська молодь. Одразу ж вирішено було відслужити панахиду, але в жодній церкві духовенство на це не згоджувалось. Врешті лише в Троїцькій церкві було дозволено її відслужити, тільки під наглядом поліції.

Мабуть найліпше про Шевченка сказав Іван Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, ані його любові до людей – в ненависть і погорду, а віри в Бога – у зневіру і песимізм…Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».



Коментарі



Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *



СХОЖІ НОВИНИ



10:07, середа, 23 серпня 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0
10:05, середа, 23 серпня 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0
10:04, середа, 23 серпня 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0
9:54, вівторок, 22 серпня 2017  |  Переглядів:   |  Коментарів: 0