“Хвиля довіри” на UA: ЛЬВІВ: 7 годин мовлення наживо та 20 спікерів

“Хвиля довіри” на UA: ЛЬВІВ: 7 годин мовлення наживо та 20 спікерів

19-20 жовтня виїзна студія UA: ЛЬВІВ мовила наживо Центру Митрополита Андрея Шептицького у спецпроекті “Хвиля довіри”. За два дні роботи майданчика Львівської філії Суспільного на локації Бієнале довіри ведучі Ірина Сандуляк, Христина Лебедь та Анастасія Гудима спілкувалися з гостями спецпроекту про довіру як базову потребу в різних сферах життя.


 

Спікерами проекту “Хвиля довіри” стали:

Ефіри “Хвилі довіри” транслювали на всіх платформах UA: ЛЬВІВ (телебачення, радіо та соцмережі).

“Довіра, — це впевненість у тому, хто стоїть навпроти тебе або з ким ти працюєш. […] Якщо у нас роками вибудовувалася недовіра, то так само довго буде вибудовуватися і довіра. […] Природна захисна функція людини, коли вона бачить щось негативне і це ототожнює з усіма причетними. Припустимо, якщо я знаю, що якийсь суддя взяв хабар, то автоматично це мультиплікую на всіх суддів. Тому важливо кожен кейс, який дискридитує довіру до якоїсь інституції, прозоро висвітлювати”, — міжкультурний дослідник релігієзнавець, доктор філософських наук Олексій Москаленко. Повна розмова тут.

“Довіра повинна мати щонайменше 3 компоненти: професійність, компетентність і чесність. Дехто ще додає до цього переліку добрі наміри. […] Передусім, на формування довіри впливає отримання людиною сигналів про те, що її довіра не є зрадженою і не є антираціональною. Іншими словами: довіряти вигідно, правильно і добре, але тільки в тих середовищах і тим людям, які вартують довіри”, — Світлана Одинець, антропологиня, кандидатка історичних наук, молодша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України. Повна розмова тут.

“Чи можливо довіряти лише частково? По-перше, треба розрізняти довіру до компетенції та кваліфікації людини і довіру до відданості та хороших намірів. Часткова довіра стосується першого і визначається поняттям контролю. Наприклад, чим вища довіра, тим менший рівень контролю, і навпаки”, — Барт Нотебом, заслужений професор Амстердамського університету. Повна розмова тут.

“Коли ти максимально чесний та відвертий зі своєю аудиторією, то вона зможе тобі довіряти. Ключове — це якість та неупередженість контенту. Якщо він не є таким, то як би не старався піарник, продукт не матиме продовження”, — переконаний співзасновник та керівник медіа-хабу “Твоє місто” Тарас Яценко.

“Світові тренди демонструють, що з 2010-го довіра до соціальних медіа (Facebook, Twitter тощо) дуже стрімко зростала. А декілька років по тому вона навіть перевищила довіру до традиційних ЗМІ. Вже після 2015-го року розпочалася зворотна тенденція”, — каже журналіст “Українського тижня” Максим Віхров.

“Якщо держава, в особі політичних еліт, продовжуватиме ставитися до Суспільного так, як зараз, то воно не виживе. На жаль, голосування в бюджетному комітеті, а потім й у парламенті, показало ступінь довіри політичних еліт до медій, які є незалежними від них”, — наголошує голова правління ПАТ “НСТУ” Зураб Аласанія.

Повна розмова тут.

“Відбувається дуже багато змін: стаємо більш мобільними. Був період, коли ми жили в закритому середовищі і люди в одному будинку та на одній вулиці знали один одного впродовж 20-30 років. Зараз люди переїздять, приїжджають з інших міст. І ми не завжди готові впускати в свою спільноту нових людей”, — Олександр Кобзарєв, директор Інституту міста.

“Наше суспільство перебуває на шляху до того, щоб відновити презумпцію невинуватості, яка повинна бути між людьми. Тобто, не можу я тобі не довіряти, або в чомусь тебе підозрювати, якщо ніколи з тобою не спілкувався”, — Дана Кушплер, активістка ОСБ “Перший молодіжний житловий квартал”. Повна розмова тут.

“Пам’ятаю часи, коли довіра до медіа “зашкалювала” порівняно з довірою до інших інституцій. Зараз вона падає: люди доволі критично ставляться до медіа. Якщо інформація, яку вони подають, збігається з особистою точкою зору, то глядачі та читачі радо цитують це видання і довіряють йому. В цьому і полягає парадокс цієї інформаційної бульбашки”, — Орест Друль, головний редактор інтернет-газети “Збруч”. Повна розмова тут.

“Не існує свободи без відповідальності. Довіра не може бути ієрархічною, це горизонтальне вибудовування зв’язків: спершу на особистісній основі, а потім і до інституцій. Якщо ми формуємо ці інституції на основі відповідальності, тоді рівень довіри буде зростати. […] Довіра і відповідальність тісно пов’язані. Якщо я довіряю, то покладаю частину відповідальності на себе”, — Зеновій Мазурик, експерт-музеолог. Повна розмова тут.

“Ми маємо спадок з Радянського союзу, де довіра існувала тільки на кухні. Але для того, що українцям досягати мети, треба вивести довіру із замкнутого середовища на ціле суспільство. […] Найбільше довіряють тій інституції, де є жертовність. До прикладу, армія, волонтерство, церква. Жертовність має практичний результат побутової довіри”, — Ярослав Рущишин, бізнесмен та громадський діяч.

“У нас в країні мало інституцій, яким довіряють, бо наше суспільство живе цінностями виживання, які супроводжуються страхом та недовірою. Не довіряти значно простіше, ніж довіряти, але це шлях в нікуди”, — Марк Зархін, ресторатор та громадський діяч. Повна розмова тут.

“Вважаю, що діалог, який відбувається зараз, є важливішим, ніж сама акція “Відкритий чек”. Люди, які прийшли просто для того, щоб наїстися і не платити, показують наш рівень суспільства. Ми зауважили небезпечну тенденцію, з якої, гадаємо, варто зробити висновки і з чим потрібно працювати: більшість із таких людей були підлітки”, — Олег Мацех, бізнесмен, громадський діяч. Повна розмова тут.

“Довіра — це принцип, який дає нам можливість будувати безпечні, надійні кооперативні стосунки. Недовіра формується на основі розчарування довіри або тоді, коли людина, довіряючи, потрапляє в небезпечну ситуацію. Частина досвіду каже нам, що довіру не можна застосовувати всюди і однаково. Там, де НЕ можна, — це недовіра. В цьому і полягає певний баланс”, — Олександр Фільц, завідувач кафедри психіатрії і психотерапії Львівського національного медичного університету. Повна розмова тут.

“У різних регіонах є різний рівень реалізації реформи та підписання декларацій із сімейними лікарями. Це залежить від довіри між учасниками процесу і від розуміння, яка їхня сфера відповідальності. Тому, там, де кожен виконує свою частину роботи, там реформа рухається швидше”, — Олександр Ябчанка, речник Міністерства охорони здоров’я України. Повна розмова тут.

“Наше суспільство швидко зачаровується особистостями, і так само швидко потім розчаровується. Через це в Україні, часто, не хочуть йти в політику та управління авторитетні громадські активісти, бо вони розуміють, що ризик втратити довіру навіть серед їхніх прихильників стане надзвичайно високим, як тільки вони займатимуть якусь офіційну посаду. Ця недовіра до влади, яка сформувалася у нас внаслідок нашого пострадянського досвіду та постколоніальності, в багатьох ситуаціях закриває шлях у владу для тих, хто справді міг бути ефективним і йшов би туди за ідеєю, а не заради слави чи власного збагачення”, — Євгенія Нестерович, авторка та програмна директорка “Бієнале довіри”. Повна розмова тут.

“Я хочу жити в світі, в якому є довіра і вона функціонує, як норма, як соціальна звичка, як презумпція. Спершу довіряю, а вже потім не довіряю, а не навпаки. Не ставлю в позицію підозри, потреби щось доводити і розуміння, що можу вам не повірити”, — Ірина Старовойт, кураторка дискусійної програми “Бієнале довіри”. Повна розмова тут.

Нагадаємо, UA: ЛЬВІВ — медіапартнер Бієнале довіри. Це триденна подія, яка відбувалася 19-21 жовтня, а надалі повторюватиметься щодва роки, є спільною ініціативою підприємців, митців, науковців та активістів задля відновлення довіри як соціальної звички.

На Бієнале довіри провели круглий стіл за участі ЗМІ “Як медіа можуть будувати довіру до себе та у суспільстві?”, в якому взяв участь і голова правління ПАТ “Національна суспільне телерадіокомпанія України” Зураб Аласанія.



Коментарі



Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *



СХОЖІ НОВИНИ